Біль, вибір та трансформація: пластичні маніфести студії «Broadway Dance Academy»

Обласні новини


Унікальні пластичні вистави «Сувій» та «Точка травми» створені хореографами-постановниками обласної філармонії є дійсним явищем  артцарини в просторах нашого міста. Чому? Бо перформативні хореографічні практики завжди були мистецтвом елітарного сприйняття через особливості чуття до мови, засобів передачі емоцій, тем і станів. Про що ж оповідають глядачеві дві щемкі історії заховані у контемп-хореографію дізнавались наші журналісти.

Спочатку нагадаємо читачеві чим власне є «сontemporary dance» і в чому його особливості.

Так, «контемпорарі», або сучасний танець, є сценічною формою мистецтва, яка гармонійно поєднує в собі техніки модерну, балету, джазу, йоги та імпровізації, слугуючи засобом для глибокого вираження емоцій.

Основна ідея стилю ґрунтується на природності рухів, синхронності з диханням, використанні падінь та роботи на підлозі, що називається «партер». Це танець свободи, який ставить у центрі уваги індивідуальність танцівника та його здатність до самовираження. 

Недарма саме цей формат хореографічного діалогу з аудиторією обирають як постановники, так і молоді таланти студії «Broadway Dance Academy». У представлених перформансах висвітлюються дві глибокі й багатовимірні теми: постановка Оксани Мазур «Сувій» акцентується на осмисленні вибору та пошуку внутрішньої свободи, тоді як хореографічна робота Миколи Заволодька «Точка травми» являє собою метафоричну історію трансформації й сили, народженої через пережиті випробування.

Далі розглянемо зміст кожної з цих постановок більш докладно.

Менш як тиждень тому у засвіти відійшла культова особистість сучасної психології й методології лікування посттравматичного синдрому – психолог Едіт Еґер, яка стала однією з тих, хто вижив в страшні роки Голокосту. Саме досвідом «тої, хто вижила» керувалась Едіт, коли писала свою знану на весь світ книгу «Вибір», цитати з якої сьогодні є опорним конспектом в роботі психологів, тренерів і коучів:

«Ми не можемо змінити минуле, але ми можемо вирішити, як воно вплине на наше майбутнє… Те, що виходить з нашого тіла, нам не шкодить, а те, що лишається, шкодить… Щомиті існує вибір…»


Едіт Еґер, з книги «Вибір»

Як психолог, пані Еґер присвятила свою діяльність допомозі людям у звільненні від внутрішніх обмежень і переживань, спрямовуючи їх до остаточного вибору свободи. Свій підхід вона назвала «Терапією вибору». Її перша книга «Вибір» здобула широке визнання, ставши бестселером за версією New York Times і Sunday Times. Саме цим виданням, за словами постановниці Оксани Мазур, вона разом з юними балетниками надихалась у створенні пластичної вистави «Сувій». Варто зазначити, що і сама Едіт Еґер до страшних подій Катастрофи брала уроки балету і дуже захоплювалась цим мистецтвом – тож немає нічого випадкового:

«Це оповідь про рішення, спогади та внутрішню волю. За допомогою мови танцю та символіки білої тканини вистава занурює глядача в простір, де, навіть у найглибшій темряві, завжди можна віднайти промінь світла.»


про пластичну виставу «Сувій»

Як передати не по віку дорослі емоції, якщо ти ще підлітка, зовсім юна? З досвіду побаченого і відчутого, складається враження що дівчата – майбутні балерини більш ніж глибоко відчули не тільки особисту історію колишньої полонянки концтабору, вони змогли через рух, емоцію і настрій передати її залу.

Чому так? На наше глибоке переконання через актуальну війну, адже цій молоді кожного дня теж доводиться робити свій «вибір», приймати її втрати, втрачені можливості і небо оповите мороком смерті. Дорослішання до цієї молоді прийшло з ракетними атаками, завчанням правил виживання і страхом, який приходить не з нічних кошмарів, а зі щодення…На жаль.

Коли спостерігаєш, як професійно-синхронно танцівниці виголошують історію порятунку – забуваєш про їх юний вік, ба навіть на кілька хвилин про те, що ця хореографічна присвята не втрачає свою актуальність. Але все ж вистава підліковує рани часу цілющим мистецтвом, яке не може не реагувати на історію, її фатальні віхи. 

Ці сторінки воєнного часу в прочитанні мистецтва плавно перетікають у наступний перформанс постановника Миколи Заволодька і ця «Точка травми» має кровотік подій сьогодення.

Архівація часу в мистецтві – сьогодні провідна функція останнього. Так і сталось з митцем Заволодьком, травма нанесена війною – зникнення брата військового була перенесена хореографом в площину арту, вписана історією особистою у загальну канву тяглості:  

«Це прониклива історія про переломні моменти, які формують нашу сутність. За допомогою метафоричних образів і танцю вистава розкриває, як подолані випробування перетворюються на джерело внутрішньої сили. Це розповідь про трансформацію — інтимну, щиру та сповнену глибокого самопізнання.»


Пластична вистава «Точка травми»

Микола Заволодько переживаючи власну втрату перетворює процес горювання і прийняття в історію мотивації, перемоги над прірвою болю і перетворює крихкість в безумовно непереможну силу й стійкість духу.

Сучасна сильна хореографія,  витонченість й майстерність рухів, сміливість композицій, у цьому випадку також послуговується історії особистій, наповнюючи її непідробними емоціями, відчуттям залученості та пульсуючим життям тут і зараз. Але чуттєвою кодою, в прямому сенсі психологічним роз’ятренням глядача безумовно є відвертий монолог автора. І цей монолог насправді не тільки для розмови роз’яснення з самим собою, він запалює цю необхідність саморефлексії у кожному присутньому серці зали і залишається його вмістом опісля події:

Маніфест / Микола Заволодько

Я ніколи не любив біль. Ще з дитинства. І досі не люблю. А ще я ніколи не романтизував травму. Вона болить. Вона вибиває з ритму. Вона ламає. Але я точно знаю — біль не означає кінець.

Це просто сигнал: ти дійшов до межі, і далі — вибір. Зупинитися і впасти. Або — змінитися.

Усі проходять крізь своє. У кожного — свої втрати, зради, втома. Але всі здатні вистояти. І справа не в силі. А в рішенні не зникнути. Не знецінити себе. Не розчинитися в тому, що сталося.

Життя — це не те, що з тобою сталося.
Життя — це твоя реакція на те, що сталося.

Я вибрав рухатися. Так, я памʼятаю біль. Але я не живу в ньому. І кожен день — це ще один шанс. Навіть коли не хочеться. Особливо — коли не хочеться.

Ти — не твоя травма. Ти — не твоя поразка. Ти більший. Ти сильніший. А значить — усе ще можливо.

Життя — вартує, щоб його прожити.

Просто жити. Піднятися. Вдихнути на повні груди.

Замість підсумку – банальне і затерте до емоційних дір від конкретно цього автора матеріалів про культуру і мистецтво:

«Як би не було важко, не начасно, втомлено і безнастроєво – ходіть в заклади культури, дивіться красу і кітч, плачте і смійтесь, ненавидіть і прославляйте. Але не застигайте в розвитку стрічки телефону. Будьте достойними таланової соковитості цієї землі!»


Замість підсумку

Читайте також: Сергій Тюрін відзначив ветеранів-акторів вистави «НасСкрізь» за тріумфальний виступ (ФОТО)

Вистава «НАСскрізь» хмельницького театру відкрила міжнародний фестиваль (ФОТО)

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook



Source link

Оцініть статтю