Телескоп Джеймс Вебб розкрив інфрачервону структуру туманності Ескімо

Космічний телескоп Джеймс Вебб отримав новий інфрачервоний знімок туманності Ескімо — біполярної двооболонкової планетарної туманності в сузір’ї Близнят. На ньому видно щільні згустки пилу, серпанок іонізованого газу та розширювані оболонки, що оточують центральну зорю. Про це повідомляє Sci.News.

Що таке туманність Ескімо

Туманність Ескімо розташована на відстані приблизно 4 200 світлових років у сузір’ї Близнят. Вона також відома під позначенням NGC 2392 і має неофіційні назви «туманність-Клоун» та «туманність Лев».

Вперше цей об’єкт зафіксував німецько-британський астроном Вільям Гершель 17 січня 1787 року. Сьогодні він класифікується як біполярна планетарна туманність із подвійною оболонкою — тобто газ і пил від вмираючої зорі утворюють складну багатошарову структуру.

Інфрачервоне «бачення» Вебба

Новий знімок туманності Ескімо отримано за допомогою двох наукових приладів телескопа Джеймс Вебб: камери NIRCam (ближній інфрачервоний діапазон) та інструмента MIRI (середній інфрачервоний діапазон.

За словами астрономів місії, інфрачервоне випромінювання дозволяє побачити такі деталі, як компактні згустки пилу та туманну «вуаль» іонізованого газу. На формування нинішньої форми цієї хмари газу й пилу пішло кілька тисяч років, і її структура й далі змінюється.

Дослідники підкреслюють, що джерело цих безперервних змін і характерного вигляду туманності розташоване в центрі — це залишок вмираючої зорі.

Білий карлик, що «підсмажує» навколишню хмару

У центрі туманності Ескімо міститься зоря, багата на кисень, яка вже закінчила своє активне життя і перетворилася на білий карлик. Цей компактний залишок зорі буквально «готує» навколишню речовину зсередини, випромінюючи енергію та створюючи бульбашку іонізованого газу.

Ця бульбашка поступово розширюється і руйнує пил, що трапляється їй на шляху. Водночас у газі формуються складні кільця та оболонки — структура, яка часто зустрічається в планетарних туманностях, але поки що не до кінця зрозуміла.

Вчені зазначають, що з’ясувати, чому підхоплений зоряним вітром газ набуває настільки складної, шаруватої форми, — це триваюче завдання для дослідників планетарних туманностей.

Що буде з туманністю далі

За оцінками астрономів, туманність Ескімо й надалі змінюватиметься, оскільки газ і пил продовжать віддалятися від зоряного ядра. Очікується, що приблизно через 10 000 років туманність повністю розсіється в міжзоряному просторі.

В астрономічних масштабах це відносно короткий період, тож туманність Ескімо є миттєвим, хоча й вражаючим етапом в еволюції зорі, який телескоп Джеймс Вебб зараз дозволяє побачити з безпрецедентною деталізацією в інфрачервоному діапазоні.