Найдорожчу свою роботу художниця продала за дві тисячі доларів. Це було велике полотно близько двох метрів. Однак це не найбільша робота, бо одна з картин Лізи сягає понад 16 метрів.
У майстерні Лізи Обуховської легко забути, що за дверима – буденний Хмельницький. На стінах «живуть» яскраві картини, довкола – фарби, пензлі, нитки та інструменти. Але серед усього цього погляд одразу приваблює зелене полотно, у якому згодом упізнається наше Поділля, проте зовсім не таке, яким ми звикли бачити його на фото та туристичних листівках.
Одна з крайніх робіт художниці із «Зеленої серії», яка присвячена Поділлю. Фото: автора
Художниця працює одразу з кількома видами мистецтва: живописом, ліногравюрою, текстилем та іноді скульптурою. Та за всіма цими техніками ховається прагнення розповідати історії й легенди рідного краю. Тільки замість слів Ліза використовує колір, нитки та об’ємні фігури.
«Я читаю текст і одразу уявляю, як відтворюю це на полотні. Так у моїх роботах з’являються єдинороги, буйволи із золотими рогами, подільське сонце, замки та інші персонажі з переказів про наше Поділля», – ділиться Ліза з журналістами сайту «Є ye.ua».
Лізі 30 років. Більшу частину життя вона прожила у Хмельницькому. Після навчання у Львівській національній академії мистецтв дівчина мала змогу залишитися у Львові, де для митців більше перспектив. Але вона повернулася додому.
Ліза Обуховська навчалася у Львівській національній академії мистецтв. Фото: надане Лізою Обуховсько
Одразу після академії дівчина разом із друзями розвивала бренд одягу, для якого розробляла дизайни та принти. Згодом близько трьох місяців працювала дизайнеркою чоловічого одягу в одному з хмельницьких брендів. Але зрозуміла, що це не її.
«Мені потрібні свобода та максимальна творча воля. Не дуже подобається працювати, коли ти залежиш від чиїхось вимог. Тому я вирішила рухатися власним шляхом. Так у мене й з’явилася майстерня», – розповідає художниця.
У своєму просторі Ліза працює вже понад п’ять років. Тут сформувався її власний ритм: прийти, подивитися на полотно, зробити кілька штрихів, відійти й знову повернутися. Цей процес не завжди виглядає так легко, як здається збоку.
«Насправді картину можна написати й за тиждень, є художники, які це роблять і за день. Але в мене часто буває так, що приходжу, ходжу коло того полотна, можу відволіктися на телефон, потім знову налаштовуюсь… А в кінці можу помалювати годин три», – зізнається Ліза.
Поділля на полотні
Останні роботи художниці об’єднані в «Зелену серію». У ній зібрано вже понад десять картин, і Ліза продовжує працювати над проєктом. Серія присвячена Поділлю. На її створення художницю надихнули поїздки на Бакоту.
«Ця місцевість для мене якась загадкова. І зараз на картинах я показую краєвиди, схожі на ті, що на Бакоті, але зі своїм баченням», – каже мисткиня.
Роботи Лізи Обуховської із «Зеленої серії». Фото: надане Лізою Обуховсько
Одне із полотен «Зеленої серії», про який ми згадували на початку, присвячений легенді про єдинорога. За переказами, у XVI столітті на Дністрі нібито вполювали останнього єдинорога на Поділлі. Його ріг спочатку передали польському королю, а потім принцу Фердинанду I. Сьогодні цей ріг зберігається в музеї у Відні.
Однак є одна важлива деталь: те, що в легенді звучить як ріг єдинорога, насправді належить нарвалу – морському ссавцю, який мешкав у Сарматському морі, що свого часу існувало на території нашого краю.
«Мене захопило те, що ця історія пов’язана з Поділлям. Я створила про це картину та гобелен. Тепер хочу поїхати до Відня, знайти той самий ріг у музеї та сфотографувати свою роботу поруч із ним», – розповідає Ліза.
Полотно, присвячене легенді про єдинорога. Фото: автора
До текстилю художниця повернулася після багаторічної перерви. У Львові вона навчалася на факультеті декоративно-прикладного мистецтва, де опанувала плетіння гобеленів та розпис на батику.
Перший гобелен майстриня завершила нещодавно. На його створення пішло близько трьох місяців. Поруч у майстерні вже розпочато наступну роботу.
«Я б хотіла створити цілу серію гобеленів, але це тривалий процес. До того ж я поєдную ткацтво з живописом, тому не завжди вдається приділити йому достатньо часу», – зазначає Ліза.
Наразі Ліза Обуховська працює над другим гобеленом. Фото: автора
Ліза додає: «Зараз мистецтво дедалі частіше існує на екранах, а в галереях переважають проєктори, відеоарт та інтерактивні інсталяції. Ми не випускаємо з рук телефони, і мені хотілося відійти від цього цифрового шуму. Хотілося чогось тактильного, давнього й справжнього», – пояснює вона.
Роботи Лізи взагалі не завжди залишаються просто полотнами на стіні. Вона любить додавати до картин об’ємні елементи, які сама ліпить. Вони кріпляться на магнітах, тому їх можна переміщувати і по-своєму змінювати композицію.
«Мені постійно хочеться додавати полотну фактури й об’єму. Наприклад, на картині можуть бути сонце і місяць, а людина сама вирішує, де їх розташувати і чи залишати взагалі. Ці фігури можна рухати й комбінувати», – каже художниця.
Художниця любить додавати до картин об’ємні елементи, які сама ліпить. Фото: автора
Прагнути до створення об’ємних форм Ліза почала задовго до відкриття власної майстерні.
«Ще з дитинства я дуже любила ліпити, можна сказати, що була творчою дитиною», – говорить Ліза.
У майстерні зараз зберігається глиняна голова, яку Ліза зліпила у 12 років. Глину дівчинка тоді самостійно назбирала біля річки.
У майстерні зараз зберігається глиняна голова, яку Ліза зліпила у 12 років. Фото: автора
Варто розповісти, що шлях до мистецької освіти не був для Лізи прямим. Спочатку батьки наполягли на здобутті «практичної» спеціальності, тому дівчина вступила до Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії на вихователя.
«Ми домовилися з батьками, що якщо я закінчу педакадемію, далі зможу обирати свій шлях самостійно. Так і сталося. Здобувши диплом, я одразу вступила до Львівської академії мистецтв», – усмішкою каже Ліза.
Передувала «Зеленій серії» – «Червона», яка налічує близько 20 робіт. Тоді Ліза багато читала Наталю Кобринську, яку вважають засновницею українського жіночого руху.
На одній із картин цієї серії зображені жіночі постаті, у яких замість голів – великі губи. Ідея, каже Ліза, виникла через стандарти краси у суспільстві.
«Гуляючи містом, я помічала, як багато жінок змінюють зовнішність під впливом модних трендів. Спілкуючись із цими жінками, я зрозуміла, що суспільство нав’язує певні рамки, а жінки підлаштовуються під них. Мені здається, це не правильно», – каже Ліза.
На полотні зображені жіночі постаті, у яких замість голів – великі губи. Фото: автора
За роки роботи Ліза створила понад сотню картин. Її полотна поповнили приватні колекції в Україні, Німеччині, США та Великій Британії. Одним із перших пам’ятних продажів була картина вартістю 600 доларів, яку придбав колекціонер із Німеччини.
«Я тоді така: «Вау». Бо спочатку ти собі просто малюєш. Головне, щоб були гроші на фарбу, на полотно. А коли починаєш продавати роботи і розумієш, що люди готові за них платити, то це вже зовсім інше відчуття», – каже Ліза.
Найдорожчу свою роботу художниця продала за дві тисячі доларів. Це було велике полотно близько двох метрів.
Однак це не найбільша робота, бо одна з картин Лізи сягає понад 16 метрів у довжину. Її вона створила під час мистецького проєкту в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку, де працювала протягом двох тижнів.
Ліза під час під час створення картини, яка сягає понад 16 метрів у довжину. Фото: надане Лізою Обуховсько
Також за плечима Лізи персональні виставки у Хмельницькому, Києві, Луцьку та Лос-Анджелесі, мистецькі резиденції у Польщі й Німеччині та десятки спільних виставок в Україні та за кордоном.
За плечима Лізи Обуховської десятки виставок. Фото: надане Лізою Обуховсько
Читайте також: Три покоління митців: історія родини художників Шавиріних-Школярів із Хмельницького
