Генетична ізоляція та інбридинг як фактори вимирання неандертальців

Відкриття нових останків неандертальців у печері на півдні Франції підтверджує гіпотезу про те, що низька генетична різноманітність і ізольований спосіб життя могли стати одними з причин вимирання цього виду близько 40 000 років тому.

Науковці з Копенгагенського університету у 2024 році виявили рештки неандертальця, які допомогли глибше вивчити геноми цього виду. За словами дослідників, зокрема доцента Мартіна Сікори, аналіз показав, що неандертальці часто практикували інбридинг — спаровування між спорідненими особинами, що суттєво зменшувало їхню генетичну різноманітність. Низька генетична різноманітність знижує адаптаційний потенціал виду, ускладнюючи виживання в умовах змін навколишнього середовища чи нових захворювань.

Нові генетичні дані свідчать про те, що соціальна організація неандертальців відрізнялася від структури суспільства ранніх сучасних людей. Останні, ймовірно, підтримували ширші соціальні мережі та мали активніші міжгрупові контакти, що дозволяло їм уникати інбридингу. Це могло дати їм перевагу у виживанні, тоді як неандертальці через свою ізоляцію були менш пристосованими до зміни умов.

Дослідження геномів також виявило відмінності між пізніми неандертальцями, що проживали у різних регіонах. Наприклад, неандертальці з Денисової печери в Сибіру та з печер у Європі показують схожі патерни ізоляції та інбридингу. Ранні сучасні люди, на відміну від них, уникали таких шлюбних зв’язків через формування ширших соціальних та спарювальних мереж, що допомагало підтримувати здорові генетичні популяції.

Науковці вважають, що відсутність активного обміну знаннями та технологіями між ізольованими групами також могла вплинути на вимирання неандертальців. Ранні сучасні люди, які контактували з різними групами, могли обмінюватися інноваціями, що підвищувало їх шанси на виживання в нових умовах.