Дружина пам’ятає кожне слово свого чоловіка, кожну обіцянку і той останній, фатальний день травня, який назавжди розділив її життя на до та після…
У приміщення, де перебував під час виконання службових обов’язків старший лейтенант поліції Іван Борищук із побратимами, влучив ворожий безпілотник. Внаслідок вибуху Іван дістав 74% опіків тіла. Побратими витягнули його з полум’я непритомним. Далі була запекла боротьба за життя: стабпункт, реанімобіль, зупинка серця дорогою до Вінниці, реанімація в Дніпрі та термінова евакуація літаком до Німеччини. Шість днів лікарі боролися за життя Івана, але дива не сталося – серце Захисника зупинилося.
Що таке війна, Іван Борищук на позивний «Якут» знав задовго до 2022 року. За його плечима була служба в Національній поліції Полонного та Хмельницького, а також численні відрядження на буремний схід. Проте за суворим одностроєм правоохоронця та бойовим гартом ховалася тонка, глибоко творча душа.
Коханій Іван освідчився по телефону, невдовзі вони створили сім’ю. Фото з домашнього архіву.
Іван чудово грав на гітарі, сам писав пісні та виконував їх. У зоні АТО побратими щоразу просили його взяти з собою інструмент – його голос та струни лікували зболені душі на передовій. Один із товаришів навіть купив собі гітару, аби навчитися грати, як «Якут».
А ще Іван мав рідкісний дар – творити красу з дерева. Коли після важкої автомобільної аварії він опинився прикутим до ліжка через перелом ноги та ускладнення, то знайшов розраду в різьбленні. У нього виходили дивовижні ікони, які він щиро дарував друзям та близьким, а для храмів власноруч майстрував хрести. Грошей за свою роботу принципово не брав.
«Якут» знову і знову вирушав у бойові відрядження. Фото з домашнього архіву.
«Ми зустрілися на початку 2022 року, – згадує Людмила. – Нас познайомив його побратим Михайло, який згодом став кумом. Зовсім скоро після нашого знайомства Іван поїхав у Покровськ. Саме від нього вранці 24 лютого я дізналася, що почалося повномасштабне вторгнення… На початку я змушена була поїхати з сестрою до Італії, оскільки потрібно було допомогти їй із маленькими племінниками облаштуватися на новому місці. Там знайшла роботу. Постійно з Іваном спілкувалися, підтримували один одного у цій непростій для нас ситуації. Телефоном він мені освідчився, і вже на початку травня я повернулася додому. Невдовзі Іван повернувся, і з того моменту ми більше не розлучалися. Одружилися, будували спільні плани».
Але спокійне сімейне щастя тривало недовго. «Якут» знову і знову вирушав у бойові відрядження. Дружині подробиць не казав, беріг її спокій.
У пекельному Бахмуті Іван Борищук отримав важку контузію, травму барабанної перетинки. Фото з домашнього архіву.
Бахмут, Слов’янськ, Покровськ, Волноваха… У пекельному Бахмуті Іван отримав важку контузію, травму барабанної перетинки. На ліве вухо він повністю втратив слух, праве довелося оперувати. Але про списання у тил він і чути не хотів. Трохи відновившись, він знову повернувся до побратимів штурмової бригади «Лють».
1 січня 2025 року в родині народився син Тимурчик. Іван наполіг, що буде поруч із дружиною під час пологів, і першим узяв крихітку на руки. У той час він саме перевівся до батальйону поліції особливого призначення «Стрілецький». У червні Іван знову поїхав на навчання з вибухотехніки, а 28 лютого цього року вирушив у своє останнє відрядження до Слов’янська.
«Він пообіцяв мені, що більше не поїде…» – тихо каже Людмила.
Увечері 22 травня вони довго розмовляли по телефону, Іван тішився лопотінням маленького синочка. Наступного ранку написав коротке: «Після роботи, кохана, наберу». Але це було його останнє повідомлення. А далі – все як у тумані … Короткий дзвінок командира і звістка про поранення… Телефон Івана не відповідає, жодних деталей про його стан. Невідомість і повідомлення про термінову евакуацію до Німеччини на лікування.
Людмила вже тримала в руках квитки, щоб летіти до чоловіка, але 29 травня з німецької клініки надійшла страшна звістка: серце Івана зупинилося.
Героя поховали на його батьківщині – у селі Карасиха, що на Білогірщині. Іван так і не встиг збудувати будинок під Хмельницьким, не встиг навчити сина боксу та карате, якими захоплювався сам, не відкрив власну майстерню для різьблення по дереву, не встиг дружину навчити водити машину…
Одна з ікон, які вирізав Іван Борищук. Фото надане дружиною.
Ніби передчуваючи свій відхід, за два тижні до загибелі він сказав дружині: «Може, мої пісні хтось почує після моєї смерті і я стану дуже відомим…»
Під час прощання замість заупокійних слів над труною лунала пісня про чорну хустину. Його власний голос. Його остання сповідь.
Поховали Захисника в рідному селі на Білогірщині. Фото з домашнього архіву.
Читайте також: У Хмельницькому відбулося прощання з Героєм Сергієм Шалаєвим
