У грудні 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку зв’язок із Дмитром раптово обірвався. Відтоді родина шукає його і щотижня виходить на акції підтримки сімей безвісти зниклих захисників.
Хмельницький для Дмитра Добровольського був містом, де він народився, зростав та закохався уперше… А зростав Дмитро активним, позитивним та чуйним хлопцем.
Після закінчення школи здобув фах автомеханіка в профтехучилищі і працював із технікою. Одночасно з навчанням і роботою, завжди знаходив місце для спорту. Футбол та бокс були частиною його життя.
На захист країни Дмитро став, коли росія вела ще неоголошену війну на українському сході. З початком повномасштабного вторгнення продовжив службу.
«Він дуже любив бокс, життя та Україну. Був добровольцем, пішов воювати одразу… Ще до повномасштабної війни він був в АТО, а коли все почалося – уже був у строю, його одразу перекинули…», – розповідає сайту «Є ye.ua» сестра захисника Вікторія Добровольська.
Дмитро служив у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Фото: надане Вікторією Добровольською
За словами сестри, попри різницю у десять років вони із Дмитром були дуже близькими в дитинстві. Вона згадує про спільні прогулянки та походи на футбольне поле. Згадує, як брат завжди залишався був поруч у важкі моменти.
Дмитро служив у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, виконував бойові завдання на Донеччині – зокрема в районі Бахмута та Яковлівки.
У грудні 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку зв’язок із Дмитром обірвався. Раніше вже таке було, заспокоювали себе рідні. Втім спокою вони не мали. Адже згодом дізналися від знайомих, що ситуація на позиціях тоді була надзвичайно складною. Знайома медсестра, яка працювала на передовій з пораненими, повідомила, що в районі боїв тривали інтенсивні обстріли.
«Сказали, що там дуже сильно бомбили і що зв’язок з ним зник», – пригадує Вікторія.
Звістка про зникнення Дмитра стала для родини важким випробуванням. Це випробовування розтягнулося на понад чотири роки.
Дмитра офіційно визнали безвісти зниклим 19 грудня 2022 року.
Щоп’ятниці рідні виходять на акції у Хмельницькому. Фото: надане Вікторією Добровольською
Після зникнення воїна родина почала довгий шлях пошуків. Вони зверталися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного комітету Червоного Хреста, до пошукових ініціатив і волонтерських спільнот. Кожне звернення ставало спробою знайти хоча б найменший слід. Однак з часом відповіді не приносили нових відомостей. Інформації про долю Дмитра досі немає, і родина продовжує жити між очікуванням і надією.
Попри це, рідні не припиняють пошуків і підтримують одне одного. Щоп’ятниці вони виходять на акції у Хмельницькому, а також їздять до інших міст.
«Це підтримка, вона об’єднує. Так легше переживати разом», – каже сестра.
На таких акціях родина познайомилася з іншими сім’ями безвісти зниклих військових і продовжує триматися спільноти, яка допомагає не втрачати надії. На Алеї надії в Хмельницькому також розміщене фото Дмитра – як нагадування про захисника, якого чекають удома. Живим.
На Алеї надії в Хмельницькому розміщене фото Дмитра. Фото: надане Вікторією Добровольською
Читайте також: Майже три роки хмельничанка Світлана Олійник живе надією, що її чоловік повернеться додому
